М'ята перцева (Mentha piperita);
м'ята холодна; мята перечная

Багаторічна трав'яниста опушена рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30– 55 см заввишки. Листки супро­тивні, короткочерешкові, яйце­видно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що ут­ворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіт­тя; чашечка правильна, п'ятизуб­часта, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже пра­вильний, з тупим чотири- або п'ятилопатевим відгином, черво­но-фіолетовий з білуватою тру­бочкою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних час­ток. Цвіте у червні – липні.

Поширення. М'ята перцева в ди­кому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещу­вання м'яти водяної (Mentha aquatica) з м'ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину. Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують траву   (Herba  Menthae piperitael і листя (Folia Menthae piperitae) м'яти перцевої. Заготовляють си­ровину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а реш­та ще перебуває в стадії буто­нізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одер­жати листя, яке використовують для виготовлення галенових пре­паратів, сушену траву обмоло­чують і стебла відкидають. Сухого листя виходить 7–8 % . Зберіга­ють його у щільно закритих бан­ках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності – 2 роки. Сировина є у продажу в аптеках.

Хімічний склад. Листя м'яти пер­цевої містить до 2,75 % ефірної олії, у складі якої є ментол (віль­ний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, ци­неол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м'яти перцевої є флавоноїди, ур­солова і олеанолова кислоти, бе­таїн, каротин, гесперидин, ду­бильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Терапевтична актив­ність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочерго­ве значення має ментол, який на­лежить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин по­дразні, антисептичні й анестезую­чі властивості. Подразна дія мен­толу вибіркова. В першу чергу по­дразнюються терморецептори сли­зових оболонок і шкіри, й це зу­мовлює відчуття охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовніш­ній засіб настій м'яти перцевої вживають для полоскання рото­вої порожнини при поганому за­паху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, ней­родерміті та екземі. Терапевтич­ний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день). При поганому запаху з рота бол­гарські лікарі рекомендують по­лоскати ротову порожнину насто­єм м'яти на червоному вині й од­ночасно приймати цей настій усе­редину по 1 столовій ложці 2–3 рази на день. Свіже листя м'яти прикладають до лоба при сильно­му головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащу­вання ділянок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами. Широко використову­ється м'ята і для перорального за­стосування. При прийманні всередину препарати м'яти підсилюють секрецію травних залоз, збуджу­ють апетит, прискорюють еваку­ацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальти­ку), пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (ді­ють вітрогінно), знижують тонус гладеньких м'язів кишечника, жовчно та сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилю­ють жовчотворну функцію печін­ки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жов­чогінні властивості ментолу знач­но поступаються перед жовчогін­ними властивостями еквівалент­ної кількості листя м'яти), вияв­ляють седативну і слабку гіпотен­зивну дію. Пероральне лікування препаратами м'яти перцевої по­казане при захворюваннях шлун­ково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові коліки, метео­ризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та ін­ші захворювання, які супрово­дяться спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам'яна хво­роба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних нев­ротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин голов­ного мозку. Листя м'яти входить до складу вітрогінних чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаів, шлунко­вого чаю. М'ятну олію і ментол використовують per se або у скла­ді- фітопрепаратів і комплексних лікувальних засобів. Слід пам'ята­ти, що передозування ментолу або інших препаратів м'яти може спричинити шкідливі побічні яви­ща місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові обо­лонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння менто­лом зменшується.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій із листя (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або трети­ні склянки 2–3 рази на день за 15 хви­лин до їди; олію м'яти перцевої (Oleum Menthae piperitae) по 1–3 краплі на прийом як вітрогінний засіб; таблетки м’ятні (Tabulettae olei Menthae) по 1–2 таблетки на прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при нудоті і блюванні, спазмах гладеньких м'язів; м'ятні краплі (Tinctura Menthae piperitae) по 10 –15 крапель на прийом при невралгічних болях; ментол (Мєп-tholum) по 2–З краплі 5 % -ного спир­тового розчину на грудочці цукру під язик при стенокардії та як заспокій­ливий засіб; таблетки «Пектусин» (Tabulettae «Pectusinum») призначають при запальних захворюваннях верхніх ди­хальних шляхів (тримають у роті до повного розсмоктування); валідол (Validolum) no 4–5 крапель на грудочці цукру або по 1 таблетці при стенокардії, неврозах, істерії та як протиблювотний засіб при морській і повітряній хворобі (тримають у роті до повного розсмоктування); оліметин (Olimeti-num) призначають при нирковокам'я­ній та жовчнокам'яній хворобі (див. статтю Маслина європейська); «краплі Зеленіна» по 20–25 крапель 2–3 рази на день при неврозах серця, що супро­водяться брадикардією; корвалол (Сог-valotum) призначають при неврозах з підвищеною збудливістю, нерізко ви­ражених спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні й гіпертонічній хво­робі в початковій стадії та при спаз­мах кишечника (див. статтю Вале­ріана лікарська).

Зовнішньо – ванни з відвару (50 г листя на 1 відро води); полоскання настоєм листя на червоному вині (го­тують у співвідношенні 1 : 10); компре­си, обмивання і полоскання настоєм листя на воді (1 столова ложка сиро­вини на 0,5 л окропу, настоюють 1 го­дину, проціджують): олія м'яти перце­вої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків і паст; м'ятна вода (Aqua Menthae piperitae) для полоскан­ня ротової порожнини; краплі зубні – по 2– 3 краплі на кусочку вати вкладають у дупло хворого зуба; ментол застосовують як болетамувальний (від­тяжний) засіб при невралгіях, міалгіях і артралгіях (розтирання 2 % -ним спир­товим розчином або 10 % -ною олійною суспензією), при сверблячих дермато­зах (натирання 0,5 %-ним спиртовим розчином або 1 % -ною ланоліново-вазеліновою маззю), при мігрені (натирають скроні ментоловим олівцем) та як протизапальний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шля­хів (змащування, інгаляції, закапування у ніс); бороментол (Borromentholum) за­стосовують як антисептичний і боле­тамувальний засіб для змащування шкі­ри при сверблячці, невралгії та для зма­щування слизової оболонки носа при ринітах; краплі «евкатол» (Guttae Euca-tolum) для полоскання при запальних захворюваннях верхніх дихальних шля­хів (5–10 крапель на склянку води); меновазин (Menovasinum) для розтирань (2–3 рази на день) при невралгіях, міалгіях, артралгіях, сверблячих дерма­тозах; аерозоль «камфомен» (Aerosolum «Camphomenum») для лікування за­пальних захворювань верхніх дихаль­них шляхів, головним чином гострих ринітів і фарингітів (інгаляції прово­дять 3–4 рази на добу після їди; дітям до 5 років і хворим, які працюють в умовах підвищеного запилення повітря, призначати препарат не рекомендуєть­ся); інгакамф (кишеньковий інгалятор) застосовують для інгаляцій при гострих ринітах: мазь «Ефкамон» (Unguentum «Efcamonum») для розтирань при артри­тах, міозитах, невралгіях тощо (втира­ють у шкіру по 2–3 г 2–3 рази на день і покривають теплою пов'язкою); валідол використовують у вигляді 5– 10 % -ного спиртового розчину для за­спокоєння свербежу шкіри; мазь «Гевкамен» (Unguentum «Geucamenum») для розтирань при невралгіях, міалгіях тощо.